А ти на небо зовсім рано полетів,

В обійми Бога, що прийняв тебе до себе.
Розлуки з рідними ти не чекав і не хотів,
Залишив біль і смуток, що без тебе...
Кричала мама: "Повернись, не покидай!"
До твого серця щільно притуляла вухо,
Все повторяла: "Сину не вмирай..."
Замовк весь світ, довкола стало глухо.
Її слова врізалися в серця,
І люди умивалися сльозами.
Не поведеш дочку вже до вінця,
Спинився рід й скінчилось все для мами…
Лиш день і ніч, і зболена душа,
І чорна хустка, що закрила сонце й небо.
Тобі написано посмертного вірша,
Але тобі вже там цього всього не треба.
Тепер ти ангел і до неї прилітай,
Обнявши крилами нечутно, ледь торкнувшись,
Ти маму в ніч холодну зігрівай,
Щоби відчула, що ти поряд, посміхнувшись.
Лариса Ягула Семеген